СЕНСОРНЕ ВИХОВАННЯ

Сенсорне виховання включає розвиток зорового, слухового, тактильного і кінестетичного сприйняття (сприйняття рухів). Воно має велике значення для становлення пізнавальної діяльності дитини, для формування в неї вищих психічних функцій, що є необхідною передумовою для навчання в школі.

Зорове сприйняття у дитини з церебральним паралічем може бути порушене за рахунок обмеженого руху ока, порушень фіксації погляду, зниження гостроти зору тощо; тому їй важко відшукати поглядом предмет, розглядати його і простежувати переміщення. Розвиваючи зорове сприйняття у дитини, треба пам’ятати про тренування рухів ока в пошуку предмета, у простежуванні та зоровій фіксації його. Для цього в поле зору дитини повільно переміщають яскраву іграшку: спочатку по горизонталі, потім по вертикалі і по діагоналі, домагаючись плавного руху очей. Пізніше ці ж рухи можна виконувати за словесною інструкцією, наприклад, попросити дитину знайти очима в кімнаті вікно, двері, годинники.

Важливо навчити розрізняти кольори предметів і розуміти їхні назви. Дитину вчать підбирати однакові за кольором предмети, групувати їх.

Вправи на впізнання геометричних фігур тренують зорову увагу та сприяють розвитку просторових уявлень у дитини. Використовуються дошки і ящики з прорізами різної форми, у які потрібно опускати фігури.

Розрізнення і закріплення понять «великий» і «маленький» проводиться у різних іграх з пірамідками, мотрійками, будівельним матеріалом.

Діти з церебральним паралічем зазнають особливих труднощів у конструктивній діяльності. Їм часто необхідні дуже докладні пояснення, підказування, спільні з дорослим дії.

У багатьох дітей з церебральним паралічем може бути порушена тактильна чутливість. Відчуття від дотику кінчиками пальців до будь-якого предмета у них нечіткі, вони порівнянні з враженнями, яких зазнає людина, коли бере предмет у щільних рукавичках. Необхідні спеціальні ігри-вправи на тренування тактильних відчуттів. Корисно проводити гру «Чудесний мішечок». У мішечок з тканини поміщаються різні предмети, дитина повинна опустити всередину руку і дістати потрібний (м’який, круглий тощо) предмет.

Дитина може зазнавати значних труднощів у навчанні через несформованість просторових уявлень.

На першому етапі роботи у дитини формують просторову диференціацію самої себе, відомості про схему тіла, переміщенні його в просторі, учать орієнтуватися в просторі. На другому етапі формують просторові уявлення в ігровій, предметно-практичній і конструктивній діяльності.

Вправи для розвитку уявлень про схему тіла:

Дитину саджають обличчям до дзеркала і просять доторкнутися до очей, носу, коліна, стопи. Потім дія переноситься на дорослого, і дитина показує на ньому очі, ніс, чоло, вуха, плечі. При важкій руховій патології вправи проводяться за допомогою дорослого (він торкається рукою дитини до зазначених частин тіла). Потім всі ці вправи на собі проводяться із закритими очима. Дитина називає ту частину тіла, до якої доторкується. Далі ці вправи проводяться на ляльці, потім на картинках. Дитина сидить обличчям до дзеркала, обводить пальцем контур обличчя, очей, носа, рота, потім пальцем обводить контур зображення обличчя на ляльці, картинці.

Шляхом спеціальних вправ дитину вчать орієнтуватися. Спочатку дорослий виконує вправи з м’ячем, прапорцем або іншими предметами перед дзеркалом, щораз називаючи свої дії: «М’яч уліво, вправо, догори, униз». Дитина копіює рухи і теж проговорює їх. Потім дорослий проробляє вправи мовчки, дитина копіює їх і проговорює. Далі дитина виконує вправи самостійно за словесною інструкцією.

Для дітей, які володіють навичками ходьби, проводять вправи з переміщення в просторі. На підлозі малюють лінії, і дитина пересувається по них у заданих напрямках (праворуч ліворуч, назад). Потім ці ж лінії малюють на дошці, і дитина пальцем, потім крейдою веде по цих лініях.

РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ ПРО ДОВКІЛЛЯ

Дитина повинна спостерігати діяльність оточуючих її людей; ці враження дуже важливі для її розумового розвитку, формування мови. У квартирі дитину можна познайомити з обстановкою, показати їй, як миють посуд, перуть білизну, готують обід, накривають на стіл, прибирають приміщення. Багато чого можна показати з вікна: вулицю, рух транспорту, тварин тощо.

Найчіткіші уявлення складаються у дитини тоді, коли вона може діяти з тими предметами, з якими її знайомили. Якщо мати пере білизну, то і їй треба дати маленький тазик і все необхідне для прання. Кожна дія проговорюється.

Процеси мислення у дитини з церебральним паралічем, як і у здорової дитини, повинні протікати на основі живих, образних уявлень. Дуже важливо, аби дитина, спостерігаючи навколишній світ, вчилася встановлювати причини і наслідки явищ, порівнювати якості та ознаки речей.

Кругозір дитини розширюється і при роботі з картинним матеріалом. Від дорослих вона довідується назви предметів, дій, поступово сама починає називати предмети на картинках, відповідати на запитання.

РОЗВИТОК РУХОВИХ ФУНКЦІЙ

Розвиток рухових функцій як у здорової, так і у хворої дитини відбувається поетапно. В дитини з церебральним паралічем перш, ніж розвити можливість самостійного пересування, спочатку треба сформувати необхідні для цього передумови: утримання голови й тулуби, рівновага тощо.

Поряд із проведенням спеціальних вправ важливо пам’ятати про правильне положення дитини протягом дня. Неприпустимо, щоб вона сиділа протягом тривалого часу із зігнутими ногами. Це призводить до стійкої неправильної пози, сприяє вкороченню задніх м’язів стегна. Аби цього уникнути, дитину варто саджати на стілець так, щоб ноги були випрямлені, протягом дня її кілька разів кладуть на живіт.

У багатьох дітей відзначається напруження (спастичність) м’язів, стегон. Аби уникнути скорочення цих м’язів, дитину треба саджати протягом дня в положення кравця, з маленьким пісковим мішечком на кожному коліні.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ПРЯМОСТОЯННЯ І ХОДЬБИ

До того часу, як дитина піде до школи, важливо сформувати у неї якомога більш правильну і стійку ходу.

Якщо дитина при ходьбі судорожно згинає руки, опускає голову, втягуючи її в плечі, то її необхідно водити, стоячи позаду, з підтримкою за розігнуті назад руки. У такій позі вона повинна розгорнути плечі і підняти голову. Іноді доводиться з силою розгинати руки в ліктьових суглобах і фіксувати. При подальших вправах у ходьбі руки, відведені назад, варто розслаблювати, потрушуючи, погойдуючи з боку в бік і назад, і привносити таким чином правильні координаційні співвідношення в рухах рук і ніг.

У дітей з церебральним паралічем основні труднощі у сформованій ходьбі залежать від ряду причин. Існують конкретні прийоми для їхнього усунення або ослаблення.

1. Порушення опороспроможності ніг. У деяких дітей затримується підошовний рефлекс. Він проявляється навіть у старшому віці настільки сильно, що будь-який дотик до стопи викликає сильне і тривале згинання пальців. Переборювати це потрібно наступними прийомами:

а) Дитина лежить на кушетці. Дорослий згинає її ногу в колінному і тазостегновому суглобах правою рукою, а ліву підносить до стопи, м’яко натискаючи на неї і перешкоджаючи згинанню пальців.

б) Самостійно згинаючи ногу і потім розгинаючи, нажати стопою на долоню дорослого, намагаючись не згинати пальці (дорослий проводить м’яким рухом руки по пальцях ноги дитини).

в) Згинати ноги і ставити на кушетку, не згинаючи пальців (якщо не виходить, дорослий допомагає дитині розігнути пальці ніг).

г) Взяти дитячий стільчик, сісти і виконати наступні вправи:
потупати (у певному ритмі піднімати по черзі стопи над підлогою і різко їх опускати);
постукати (піднімати і опускати по черзі передню частину стопи, спираючись на нерухому п’яту);
погладити коврик стопою (злегка згинаючи і розгинаючи ногу в колінному суглобі, плавно водити ногою по коврику);
прокочувати канат (опустивши ноги на канат, торкатися підлоги по черзі пальцями і п’ятами).

д) Опороспроможність порушується через слабість м’язів, розташованих на тильній поверхні стопи. Слабість м’язів, особливо із зовнішнього краю (які піднімають зовнішній край стопи), є причиною відвисання вниз зовнішнього краю стопи або всієї стопи. Перевірити це можна так: покласти дитину на спину і попросити її спокійно полежати з прямим ногами. Якщо частина стопи з боку мізинця опущена і нібито повернена усередину, тоді дитині буде важко піднімати її над підлогою під час ходьби, вона ніби «тягне» ногу.

Для укріплення опороспроможності рекомендується щодня проводити масаж стопи (тильної поверхні) і рухи стопою.

У положенні лежачи на спині з прямими ногами, розведеними на відстань до 10-15 см (під головою висока подушка, аби дитина могла бачити свої ноги), дивлячись на стопи, робити згинання і розгинання пальців (стопи у вихідній позиції тильно зігнуті, тобто підняті догори, до себе). Якщо дитина не може утримувати ноги у даному положенні, потрібно їй допомогти, підкладаючи під стопи м’який валик, підтримуючи рукою. Варто проробити вправи:

• тильно зігнути ногу і утримати 2-3 с. Вільно і рівномірно опускати стопу, потім знову підняти до себе і утримувати 2-3 с;
• тильно згинаючи стопу, торкнутися мізинцем ноги іграшки, підвішеної збоку;
• тильно згинати стопу до іграшки, переборюючи опір, що робить дорослий м’яким натисканням на її поверхню;
• сидячи на стільці, з повною опорою ступень об підлогу, піднімати пальцем передню частину стопи (опора на п'яту) і опускати до повної опори об підлогу;
• сидячи на стільці, підняти стопи до опори на п'яту, розвести в сторони, опустити, ковзанням по підлозі довести до передньої лінії й знову підняти;
• сидячи на стільці, підняти стопу, торкнутися підвішеного на мотузці м’яча, підштовхнути його вгору.

е) Рекомендується ходьба по похилій площині; ходьба з переступанням через покладені на підлозі предмети (висота 10 см від підлоги); ходьба вгору по сходах; лазання по гімнастичній стінці.

2. Часто слабість м’язів, що піднімають стопу над підлогою, поєднується з підвищенням тонусу в підошовних згиначах стіп. У такому випадку дитина ходить, опираючись більше на передню частину стопи, іноді зовсім не опускається на п’яту. Щоб зміцнити м’язи стопи, доцільно проводити заняття на фоні медикаментозного лікування, а також фізіотерапевтичні процедури, гарячі вкутування. У більш стійких випадках можна застосовувати гіпсові пов’язки. Всі види лікування призначає лікар залежно від стану дитини.

Вправи для занять з розвитку і нормалізації рухів необхідно підбирати за порадою лікаря.

3. При підвищенні тонусу м’язів, що приводять стегно до середньої лінії, важко виносити ногу вперед. Відбувається легке згинання опорної ноги, яке супроводжується коротким пришаркуванням при перетинанні вертикальної лінії маховою ногою (тією, котра в цей момент виноситься вперед для кроку); крок коротшає. При цьому характерно стоптування середньої частини черевика і каблука.

4. Труднощі в ходьбі і при виконанні інших рухів можуть бути викликані порушенням або недорозвиненням функції рівноваги. Труднощі у збереженні рівноваги затримують початок самостійної ходьби, обумовлюють нестійкість опори на одній нозі. Дитина пересувається, майже не відриваючи ніг від підлоги, при цьому страждає не тільки хода: помітно змінюється точність, темп, ритмічність рухів, пов’язаних зі швидкою зміною вихідних положень, іграми з киданням і ловлею м’ячів, з будь-якими предметними діями при переміщенні в просторі. Вправи, спрямовані на вдосконалювання функції рівноваги – це насамперед тренування у збереженні поз при швидких змінах положення:

• з положення лежачи на спині перевернутися на живіт, встати на коліна, на стопи (спочатку можна з опорою на стілець, диван). Плавно повторити рухи у зворотному порядку;
• з положення сидячи на низькому (високому) стільці встати, зберігаючи рівновагу. Виконати цю вправу з подоланням опору, який дорослий робить тиском на плечі дитини.

Проводяться вправи для тренування рівноваги при збереженні певної пози:

• у положенні лежачи (на спині, на животі, на боці) намагатися зберегти початкове положення загальною напругою м’язів, пручаючись поштовхам дорослого в бік, у плече (спочатку дорослий робить легке підштовхування, яке поступово підсилюється);
• сидячи на стільці, спробувати зберегти початкове положення, пручаючись підштовхуванням дорослого за плечі, тулуби і нахилам;
• зберігати початкове положення, стоячи на колінах, стоячи рачки, пручаючись підштовхуванням дорослого;
• стоячи на полу, ноги паралельні і злегка розведені, зберігати це положення, пручаючись підштовхуванням дорослого.

Рівновага тренується в тому випадку, коли зменшується або підвищується площа опори. Для тренування можна проробити наступні вправи: ходьба вздовж мотузкового кола по накресленому коридору, по похилій дошці, по ослоні; ходьба з переступанням через покладені на підлозі кубики, кеглі, бруски; ходьба з переступанням через натягнуту над підлогою мотузочку, покладені на підлозі предмети; ходьба по різному ґрунту: траві, піску, щебеням.

Перед школою потрібно тренувати дітей у стійкості при ходьбі по сходах вгору і вниз, при поворотах, нахилах.

Джерело: http://www.defectolog.ru/articles/27/31/