З листа: «За п’ять років життя моєї доньки ми з нею вже, здається, пройшли вогонь, воду і мідні труби. Під час пологів у дитини був кисневий голод (гіпоксія), і коли дівчинці виповнився рік, а вона все ще не могла сама ні сидіти, ні стояти, нам поставили остаточний діагноз: дитячий церебральний параліч. Де ми тільки не лікувалися, що тільки не випробували. Побачивши людину в білому халаті у дівчинки починається істерика: вона знає, що зараз їй зроблять боляче. Я вже не кажу, як мені. Невропатолог, ортопед і масажист – кожний говорить різне, а вирішувати доводиться матері. А скільки в газетах пишуть про всілякі чудеса: «Дитина встала і пішла». Звісно, з’являється надія – біжиш, записуєшся на прийом до чергового медичного центру, а потім, навчена гірким досвідом, обдзвонюєш інших батьків і довідуєшся, що нерідко «результат» полягає в тому, що дитину відправляють до лікарні з судомами. А нещодавно одна знайома приїхала з Німеччини, де вона прожила кілька років, і розповіла, що там лікують ДЦП зовсім по-іншому. Я запитала в нашого лікаря, а він у відповідь посміявся: «Так що ви, мила! На Заході ДЦП взагалі не лікують! Там займаються тільки реабілітацією. А в нас – лікують, причому причину захворювання». На жаль, особисто моїй дитині – та й багато кому з тих, кого я знаю, – поки не вилікували ані саме захворювання, ані його причину, ані наслідки, а тому хотілося б довідатися, чи дійсно на Заході все лікування ДЦП зводиться до того, що дитині призначають соціальну допомогу і видають інвалідну коляску?»
І. Кротова, м. Реутов

ЛІКУВАННЯ – СКЛАДОВА ЧАСТИНА РЕАБІЛІТАЦІЇ

Потрібно сказати, що в одному цей лікар був правий: на Заході дійсно займаються реабілітацією дітей з ДЦП та іншими патологіями опорно-рухового апарата: медико-соціальною реабілітацією.

Професор д-р Маттіас, головний консультант реабілітаційного центру м. Мюнстера у Німеччині, завдання реабілітації дітей-інвалідів бачить у тому, щоб «за допомогою медичних, педагогічних, соціальних і суспільно-політичних заходів повернути дитині повноцінне відчуття життя. Зробити всі, аби допомогти їй зайняти своє місце у навколишньому світі: в родині, школі, на роботі та у суспільстві». Це – система.

Розроблялася і налагоджувалася вона не рік, не два і навіть не десять. І нині ця система працює на Заході, як то кажуть, «без збою». Не треба думати, що медичний аспект при цьому відходить на другий план. Просто поряд із чисто медичними заходами, спрямованими на відновлення і вдосконалювання рухових та інтелектуальних здатностей дитини, там також займаються масою інших проблем, пов’язаних з тим, як ця дитина буде жити далі.

Навіть якщо судити по оснащеності вулиць і будинків у будь-якій західній країні пандусами, ліфтами і спеціальними підніжками в громадському транспорті, які опускаються на зупинці до рівня тротуару, щоб без проблем можна було вкотити в автобус коляску, – там не людини пристосовують до життя інваліда, а навколишній світ – до потреб людини, яка волею долі стала інвалідом.

СПРОБА ПОРІВНЯННЯ

Взагалі важко порівнювати те, що не можна порівняти. На перший побіжний погляд комусь дійсно може здатися, що, наприклад, у тій самій Німеччині лікування ДЦП по суті ніякого і немає. Ані сенсаційних заголовків у газетах: «Дитячий церебральний параліч – виліковний!», ані рекламних закликів медичних центрів, що обіцяють приголомшливі успіхи після першого ж курсу лікування. Загалом, чудес ніхто не обіцяє – а отже, нічого у цьому напрямку не робиться. Але це – тільки на перший погляд.

Поки не вникнеш у систему. Тому що вона присутня і є визначальною у всьому – і в чисто медичному аспекті в першу чергу. Але для нас це дуже незвично. Щоправда, треба сказати, що медикаментозна терапія при ДЦП (тобто використання препаратів, що стимулюють діяльність мозку) у Німеччині, наприклад, практично не застосовується. Як роз’яснив професор д-р Пальм, завідувач дитячого неврологічного відділення Університетської клініки Мюнстера, – «через малу і нетривалу ефективність та велику кількість протипоказань».

В основі методики – подолання патологічних установок тулуба і кінцівок дитини. До речі, останнє є необхідною умовою при виконанні будь-яких вправ. Тому що ціль гімнастики, як постійно підкреслюють методисти, – не накачати дитині м’язи і поставити її «на напівзігнуті» – аби тільки пішов, неважливо як. Зафіксовані неправильні установки кінцівок виправити вже дуже складно, і вони неминуче приводять дитину на операційний стіл, причому неодноразово. Тому численні вправи та їх варіанти розраховані на кожний конкретний етап формування рухових навичок дитини – залежно від особливостей її патології, і «перестрибувати» ці етапи не можна.

ТАМ ВСЕ ВИРІШАТЬ ЗА ВАС. ПРИЧОМУ ЯКНАЙКРАЩЕ

Батьки дітей-інвалідів у Німеччині практично позбавлені того, що часом забирає у наших багатостраждальних останні сили (не говорячи вже про гроші): від мук пошуку лікарів і масажистів, від необхідності самим приймати рішення і робити вибір між п’ятьма різними, а часто прямо протилежними думками цих лікарів і новими методами лікування. Знову ж завдяки системі. Тому що в будь-якому найменшому містечку в Німеччині хвора дитина може отримати консультації по методиці, яка діє в країні. І основне завдання інструкторів-методистів – навчити батьків вправам для кожного етапу розвитку дитини, аби вони могли займатися з нею вдома самі, раз або два на тиждень, приходячи на «контрольні» уроки. Окрім цього, батьки отримують за місцем проживання повну інформацію з усіх правових і соціальних проблем, які неминуче виникають у зв’язку з тим, що у родині дитина-інвалід, а при необхідності – і психологічну допомогу. Також у країні є кілька реабілітаційних центрів-стаціонарів, куди батьки приїжджають з дітьми на 3-тижневий курс-«інтенсив». Там з дитиною займаються комплексно – повне обстеження, консультації провідних спеціалістів і, відповідно до їх рекомендацій, щоденні заняття з інструктором з ЛФК та ерготерапевтом, логопедом і фахівцем з лікувальної педагогіки. Додому дитина їде з докладним «стратегічним планом» по всіх напрямках її розвитку для подальшого спостереження та лікування за місцем проживання.

Джерело: http://www.nevronet.ru/zapad.html