Головна

ДЦП — не вирок

22 Травня 2008 11:21

Щодня симпатична тендітна жіночка встає о пів на шосту ранку. Будить свою доньку – 10-річну Іринку. «Поквапся, доню, – дивиться на годинник пані Марія. – Запізнюємося...». Жінка спритно висаджує донечку на ремена, і вони вирушають до сільської автобусної зупинки. Далі – звична щоденна поїздка переповненою маршруткою з Оброшина до Львова. Не можна гаяти ні секунди – рівно о восьмій треба бути біля мотозаводу. Там дівчинку та її маму підбере автобус, що належить Львівському міському центру реабілітації «Джерело».

«У дитинстві лікарі поставили Ірині страшний діагноз – дитячий церебральний параліч, – розповіла Марія Годованець. – Наша дитина не могла самостійно пересуватися, не могла розмовляти. Ми з чоловіком були у розпачі, однак потім взяли себе в руки і почали думати, де шукати допомоги. Пройшли декілька курсів лікування для підтримання фізичної форми донечки. А коли Іринці виповнилося шість років, директор школи в Оброшиному запропонувала записати її до першого класу. Ми з нею ходили до школи два тижні. Зі школи нас скерували на медико-педагогічну комісію. До 2006 року Іринка навчалася індивідуально. Паралельно лікувалася, проходила масажі, відвідувала різні заходи. Дитина не сиділа вдома».

1 вересня 2007 року Іринка разом з мамою потрапили у школу-садок при центрі «Джерело». Тут її прийняли з любов’ю і дорослі, і діти. Не любити Іринку неможливо. Дівчинка завжди усміхнена, привітна, сяє, наче сонечко.

«Я ставлюся до неї, як до повноцінної здорової дитини, – зізнається мама. – Коли у мене щось наболить на душі і не маю з ким поділитися, Іринка завжди мене вислухає. Коли виникає смішна ситуація – може щиро засміятися, коли я неправа – дасть мені про це знати. Ми розмовляємо за допомогою книжки спілкування, на якій зображено різні малюнки. Я навчилася по очах та жестах Іринки розуміти, чого саме вона хоче».

Неповносправні діти, як і їхні здорові однолітки, можуть бути як щасливими, так і нещасними. Дивлячись на веселі очка Іринки, помічаєш в них головне – любов до життя...

Богдан МАЗУР, «Високий замок», №87 (3736), 14 травня 2008 року

Джерело: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=64821

 « Попередня стаття  |  Наступна стаття »