У ньому навчаються діти із ДЦП разом зі здоровими. Завдяки цьому вони стали краще ходити. А найслабший у класі хлопчик настільки освоївся, що став лідером.

Ідея посадити за парти зі здоровими дітьми школярів, які страждають на дитячий церебральний параліч, визріла після того, як дівчинка з таким діагнозом стала медалісткою. Так, у столичній школі № 168 торік з’явився перший незвичайний клас. Батьки дітей-інвалідів у захваті. Кажуть, що діти з кожним днем стають більш розкутими. А коли підростуть – будуть йти впевнено по життю, а не почувати себе ізгоями.

ТИ – НЕ ІЗГОЙ

Пояснити дітям в інвалідних візках, що вони не гірші за тих, що ганяють м’ячик, – дуже складно. Вони це мають самі відчути. «Діти повинні забути про те, що вони інваліди, – пояснює зміст витівки директор школи Наталя Кравчук. – Якщо дитина хотіла, її брали до школи, навіть якщо школяр ледь може сидіти за партою. Головне, щоб рівень інтелекту відповідав нормі».

Перед тим, як прийняти дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, у школі провели анонімне опитування: «Чи вважаєте ви, що такі діти повинні вчитися в нашій школі?». Проти були тільки два школярі. Потім учителі провели лікнеп, що тепер школа буде незвичайною, і про те, що той, хто образить «особливу» дитину, буде покараний (дітей із ДЦП інвалідами не називають. Тут вони «особливі». – Авт.). Якщо в минулому році був тільки один такий клас, то в цьому – п’ять. І дуже важливий психологічний момент. Можливо, будь дитина з ДЦП сама серед здорових, вона б соромилася, почувала себе незручно, але сусідство десятка таких самих дітей надають їй впевненості.

Старшокласники записалися у волонтери. Допомагають дітям, які страждають на ДЦП, спускатися в їдальню і на фізкультуру сходами. Своїх підопічних вони іноді носять на руках. Навчати «особливих» у класах по 30 чоловік поки що бояться. Тому в змішаних класах – не більше 10 чоловік. Здорові та інваліди приблизно 5 на 5.

ЛІДЕР КЛАСУ – НАЙСЛАБШИЙ

Заходжу на урок математики у п’ятий клас. У класі вісім дітей. На перший погляд, важко визначити, у кого з них ДЦП – усі виглядають здоровими. Сідаю за останню парту.

– Ви спалах виключіть, – просить учень Микита фотографа. По тому, як важко йому вдається писати, розумію, що він – один з «особливих». Таких, як він, у класі четверо. Всі вони поводяться, як звичайні діти. Сміються, тягнуть руку, якщо знають відповідь. Учителі викликають до дошки всіх – і тих, хто бігає, і тих, кому важко ходити. Найбільше мене здивував Микита. Хлопчик найслабший у класі, його коляска стоїть біля стіни, у нього проблеми з координацією рухів, тому батьки усі зошити в клітинку розкреслили інакше – клітинки в чотири рази більше стандартних. Але це абсолютно не заважає йому бути в центрі уваги. На перерві вийшов до дошки і став її витирати, строячи пички. Всі сміються.

Ті хлопчики, які можуть пересуватися без ходунків, на перерві вибігають з класу в коридор і носяться разом зі здоровими, а вчителі стоять у сторонці, переживають: «Тільки б не впав».

ДИВА

«Сашко, завдяки тому, що вчиться як всі, навчився ходити без «ходунків», – розповідає Ирина Дроздова класний керівник 2-В класу, першопрохідників. – Андрюша навіть із ходунками пересувався погано. А я спеціально не акцентую на цьому увагу. Зараз ходить набагато краще. Ігорок взагалі не писав. Не міг потрапити в клітинку, а зараз цілком можна розібрати, що він пише».

Улюблений урок у всіх дітей із ДЦП – інформатика. Їм набагато легше набирати на клавіатурі, ніж писати ручкою. Інтелект їх нітрохи не поступається розумовому розвитку здорових однокласників. В одного хлопчика улюблена книга – енциклопедія. Їх у нього ціла колекція. Хлопець мріє стати вченим.

Мама Ілони з п’ятого класу розповіла, що, незважаючи на діагноз, віддала її у звичайну школу в Бориспільському районі. Але там дівчинка була така одна і натерпілася від однокласників – дражнили, штовхали. А в Києві – інша справа. Тільки школа далеко від дому, тому доводиться вставати о п’ятій ранку.

Школу у найближчі пару місяців пристосують для школярів із ДЦП. Зроблять у класах поручні, обладнають спеціальний туалет. Дітям пропонували позайматися поки вдома, але вони ні в яку. Адже вдома нудно, а тут, зрештою, вони відчули себе такими, як всі.
МОЯ ДИТИНА НЕ ІЗГОЙ

Державна школа, у якій навчають дітей, які страждають на дитячий церебральний параліч, в Україні одна. В основному такі діти або займаються вдома, або в спецшколах. Останні представляють із себе збір дітей з різними відхиленнями. Часто в одному класі діти із проблемами опорно-рухового апарату і ті, кому поставили діагноз, що означає розумову відсталість. У результаті ті, хто тільки не можуть ходити, змушені вчитися на одному рівні з тими, які не можуть мислити.

Батьки і тих, й інших останнім часом все частіше об’єднуються в громадські організації з метою переконати навколишніх у тому, що їхні діти не ізгої. Мами в один голос просять батьків здорових дітей змінити своє ставлення до їхніх дітей і не ізолювати від них своїх дітей: у дворі, в дитячому саду, у школі. Мовляв, якщо дитина відчує себе прийнятою, вона зможе краще розвиватися. Адже найчастіше багато проблем фізичних і психологічних пов’язані не із хворобою, а з тим, що людина стала ізгоєм.

Днями батьки «особливих» дітей збираються організувати мегапікнік під Києвом, куди прийдуть 50 родин зі здоровими дітьми і 50 тих, кому поставили страшний діагноз (ДЦП, аутизм, слабоумство тощо). Ціль акції – переконати суспільство в тому, що таких дітей не варто цуратися, їх потрібно прийняти.

Наталя Конова, «Сьогодні»

Джерело: http://www.segodnya.ua/news/457869.html