У київському Центрі іпотерапії Олени Петрусевич коні лікують важкохворих дітей

Хто не знає, що спілкування з тваринами здатне творити з хворою людиною чудеса? Багато сказано про терапію дельфінами, відомо, що біль проходить, якщо на проблемному місці полежала кішка, від щиросердечних хвороб виліковує спілкування з собаками. Не є новиною, що психологічний комфорт приносить і контакт із кіньми. Але та терапія, яку проводить Олена Петрусевич, викроюючи час між спортивними тренуваннями, є унікальною.

ЖИВИЙ, ГАРЯЧИЙ «ТРЕНАЖЕР»

Як виявилося, іпотерапія – це не просто «покататися на конячці». Кінський крок – довгий і плавний. При русі кінь посилає вершникові від 90 до 110 різноспрямованих рухових імпульсів на хвилину, які викликають в людському організмі відповідну реакцію. Якою частиною тіла не ляжеш на коня – відбувається природний масаж: хребта, рук, ніг... Він поєднується з підігрівом: температура тіла коня на 2 градуси вища за температуру людини. Але найголовніше – незрима енергетика тварини.

– У нас у країні, на жаль, поки що ніхто не вивчав енергетику коня, – говорить Олена Вадимівна Петрусевич, директор центру іпотерапії «Петрусевич». – А вона величезна. Кінь – не бездушний тренажер, а живий, гарячий. Думаю, іпотерапія тому і допомагає, що лікувальні комплекси підкріплюються потужним енергетичним полем коня, супроводжуються емоційним сплеском з боку дитини. Важливо і те, що у нас ніхто не називає заняття лікуванням. Навпаки, діти – це наші маленькі спортсмени, а не пацієнти. Така установка допомагає повірити в себе.

Головна мета кінської терапії – щоб хвора дитина стала ходити, навчилася тримати рівновагу, і... просто радуватися життю. До центру звертаються батьки дітей з різними діагнозами: більшість пацієнтів – діти з ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна, сколіозом. Є діабетики. Вік – від року до 7-8 років. Мінімальний курс лікування починається у вересні і триває рік: 1-3 заняття на тиждень по 20-30 хвилин.

– Але іпотерапія – не панацея, – застерігає Олена Вадимівна, – всі наші діти паралельно лікуються у своїх лікарів і проходять інші курси. Позитивно і радісно те, що ходити вони починають саме після конячок.

Курс лікування і всі вправи узгоджуються з невропатологом Іриною Осетровою, яка все життя пропрацювала з дітьми, хворими на ДЦП, а нині курирує програму центру, проводить семінари зі співробітниками, учить їх надавати кваліфіковану допомогу дітям.

КРАЩІ «ТЕРАПЕВТИ» – КОЛИШНІ «СПОРТСМЕНИ»

Іноді протягом усього сеансу кінь стоїть нерухомо або робить усього кілька повільних кіл. Під час такого «тренування» дитину можуть витягати уздовж кінської спини, покласти животом поперек крупу, перекочувати через спину або посадити верхи – все за показниками. Окрім кваліфікованого співробітника центру, у всіх вправах, як правило, беруть участь мама або тато дитини.

Звичайно, для таких маніпуляцій потрібні дуже досвідчені та чуйні тварини, які спокійно перенесуть тривалу нерухомість і будуть беззаперечно підкорятися всім командам тренера. Молоді й гарячі коні тут однозначно не підійдуть. Тому для лікування використовують коней слухняних, яким 10-15 років. Разом з тим, будь-яка фермерська кобилка тут також буде не на своєму місці. Адже її життєвий досвід навчив дбайливо зберігати свою енергію, витрачати її помалу, а в іпотерапії енергію треба віддавати, ділитися нею з дітьми. Тому, на думку фахівців, кращими «тренажерами» стають колишні коні-спортсмени.

Після спортивної кар’єри коней ще 3-5 років готують до терапевтичної діяльності. Але і це ще не все: перед сеансами кожен кінь щодня проходить кілька годин підготовки під вершником, і тільки після цього його допускають до дітей.

ПЕРШУ ПРОГРАМУ ПІДТРИМАЛИ 5 ЗНЕВІРЕНИХ МАТЕРІВ

Перші кілька років у центра був свій спонсор. Перша в Україні програма іпотерапії стартувала 1994 року на базі клубу «Петрусевич», її підтримали 5 матерів, які зневірилися шукати лікування для своїх хворих діточок. Пізніше заняття верховою їздою як метод лікування були схвалені нейрофізіологами, у тому числі його визнала німецька фізіотерапевтична асоціація.

Сьогодні центр виживає на грантах і благодійній допомозі. Курс терапії в центрі, як і раніше, безкоштовний, хоча утримування і підготовка коней – справа недешева. З 20 коней використовуються тільки сім, ще 2 – «на пенсії», а інших тільки готують до терапії. Щодня з кіньми працюють 2 майстри спорту і 3 спортсмена.

З 2005 року курс відвідує по 50-60 чоловік на рік. Деяким дітям так подобається, що батьки просять залишити на повторний. Є і такі, хто ходить сюди вже кілька років. Часом дитину залишають, якщо лікарі і співробітники центра самі бачать – маля ось-ось піде. У цілому, щороку в центрі залишається близько 30% «старих» пацієнтів і набирається 70% нових.

Як розповіла Олена Петрусевич, іпотерапія дуже популярна за кордоном. Наприклад, у Польщі працює близько 60 ділянок іпотерапії, а в Україні тільки 4 невеликих центри – у Києві, Донецьку, Харкові та Одесі. Київському взагалі доводиться боротися за виживання: будинок для сеансів орендують, корми закуповують за власний рахунок. Добре, що завдяки підтримці Міжнародного жіночого клубу і благодійній програмі «Турбота» київський центр іпотерапії вже 4 роки отримує гранти. Співробітники центру взагалі працюють безкоштовно.

– Ми готові допомагати і більшій кількості хворих діточок. Не проти працювати і зі здоровими – адже їзда верхи позитивно впливає на поставу, статуру, фізичний і психічний розвиток дитини. Була б можливість – і дельфінів би завели, – зізнається Олена Вадимівна.

ОСОБИСТИЙ ДОСВІД

«Після першого ж сеансу Дмитрик став намагатися розмовляти»

Перший пацієнт, за яким ми спостерігали, – 6-літній Дмитрик. Маля не ходить і не розмовляє – це наслідки родової травми і пухлини мозку, мікроцефалії. Вперше на коня дитину поклали в жовтні. З того часу його мама Олена Дубовик спостерігає за постійними змінами на краще у стані сина.

– Дмитрик не ходив всі ці роки, не реагував на мене, нічого не брав у руки, навіть іграшки. З першого заняття ми помітили зміни – дитина стала намагатися розмовляти, перестала судорожно притискати долоньки до грудей, дозволяє мені брати його за руки, намагається щось схопити. Тепер ось навіть почав вимагати, щоб його «водили» по будинку, і він сам міг би перебирати і тупотіти ніжками. Це при тому, що ми займаємося всього по 15-20 хвилин на тиждень. У Дмитрика були епілептичні приступи, і жоден лікар не брався з ним займатися, вважаючи всі зусилля даремними. А отут не відмовили.

«Звернутися сюди нам порадили в США»

6-літню Карину лікували від ДЦП в Америці. Саме тамтешній невропатолог порадив мамі звернутися до київського клубу «Петрусевич». Зараз Карину вчать утримувати рівновагу, аби в майбутньому дитина змогла ходити.

– Дочці розробляють тазостегновий суглоб, – пояснила Вікторія, – окрім того, кожне заняття для неї – море задоволення. Ми ходимо сюди всього кілька місяців, але позитивні зміни вже значні.

Марія УГЛЕЦОВА, «Газета по-киевски», № 2, 18 січня 2007

Джерело: http://www.pk.kiev.ua/health/2007/01/23/090029.html