Активність повсякденного життя – це дії та види діяльності, які людина здійснює щодня протягом всього життя. Тобто активність у повсякденному житті – це всі дії та види діяльності, які кожен з нас робить, починаючи з того моменту, коли ми встаємо з ліжка уранці і до того часу, коли ввечері ми знову лягаємо в постіль. Активність повсякденного життя умовно поділяється на персональну та інструментальну. Персональна активність повсякденного життя містить у собі виконання завдань, пов’язаних із самообслуговуванням – прийом їжі, вдягання, туалет та інші гігієнічні заходи, причісування, підтримка функціональної мобільності, комунікація. Інструментальна активність повсякденного життя пов’язана з незалежним функціонуванням людини вдома, у школі або на роботі, у суспільстві. Наприклад, така інструментальна активність, як ведення домашнього господарства, складається з прибирання, готування їжі, купівлі продуктів, використання грошей, виконання правил техніки безпеки тощо.

Активність у повсякденному житті – це не одна якась функція або навичка, а акти і види діяльності, які поєднують використання одразу кількох функцій. Навички, які характеризують активність у повсякденному житті, характеризують функціонування і функціональність людини. Потрібно пам’ятати про те, що до того, як дитина навчиться повністю сама себе обслуговувати, вона багато практикується в окремих більш простих діях і навичках, необхідних для освоєння навичок активності у повсякденному житті. Наприклад, дитина грає і вчиться маніпулювати іграшкою, розвиваючи навички дрібної моторики, координацію рука-рот, рука-рука й око-рука. Ці навички конче необхідні для того, аби навчитися їсти ложкою, коли дитина стане старше.

Кожну навичку, що відноситься до активності у повсякденному житті, можна розділити на компоненти, що відповідають функціям організму. Це функції, необхідні для того, аби освоїти навички активності у повсякденному житті. Це:

• Рухові функції;
• Сенсорні функції;
• Когнітивні функції;
• Інтраперсональні функції (психічні функції, пов’язані з внутрішнім світом людини);
• Інтерперсональні функції (психічні і комунікативні функції, пов’язані з міжособистісним спілкуванням).

Розвиток навичок, пов’язаних з активністю в повсякденному житті, у звичайних дітей відбувається дуже легко і природно. Усе починається з простої участі в тих діях, які виконують з дитиною батьки. Наприклад, дитина витягає ручки або піднімає голівку, коли її вдягає мама, а потім дитина починає все активніше сама брати участь у процесі вдягання і поступово освоює цілком всі пов’язані із цим дії. Безумовно, це залежить від віку дитини та від її розвитку. І, якщо розглядати навички розвитку дитини, то перше, що необхідно для освоєння цих навичок, – це рухи, функції руки і кисті та когнітивні функції.

Незалежність у повсякденному житті створює для людини можливість жити так, як хоче вона сама, бути незалежною від щоденної допомоги інших людей. Але ця незалежність для кожної людини означає щось своє. Багато в чому це залежить від бажань самої людини, від її вимог до життя. Наприклад, восьмидесятилітній чоловік живе у спеціальному будинку, де люди похилого віку можуть жити у невеликих кімнатах або квартирах, отримуючи необхідну допомогу. Ця людина не може самостійно готовити для себе їжу. Чи робить це її залежною від допомоги оточуючих, і чи буде вона сама відчувати себе залежною? І так, і ні. Але якщо ми розглянемо інший приклад: двадцятилітній хлопець живе окремо і не може готувати для себе їжу. Він, безумовно, буде почуватися більш залежним. Активність у повсякденному житті дуже важлива для відчуття власної безпеки і впевненості в самому собі.

Важкі порушення унеможливлюють звичайний шлях освоєння навичок активності в повсякденному житті, коли дитина вчиться всьому необхідному у середовищі, беручи участь у різних діях. Наприклад, через підвищений тонус у ногах дитині буде важко одягтися і взутися. Але більшість дітей із серйозними порушеннями можуть засвоїти необхідні навички, хоча часто вони використовують інші, відмінні від дітей зі звичайним розвитком, способи і шляхи виконання дій.

Коли ви допомагаєте дитині навчитися необхідних видів діяльності, пов’язаних з активністю у повсякденному житті, потрібно враховувати всі компоненти для кожної специфічної навички. Ви обов’язково повинні визначити, у чому конкретно полягають проблеми даної дитини, і які специфічні дії необхідні для виконання даної конкретної навички. Тому потрібно уважно спостерігати за дитиною та аналізувати її активність у повсякденному житті. Тільки тоді, коли ви зрозумієте проблеми дитини, ви зможете щось запропонувати. Наприклад, можна спробувати якось адаптувати сам вид діяльності, зробивши простішим виконання кожного кроку. Можна допомогти дитині виконати найскладнішу частину навички, а завершальний (найпростіший) крок дати виконати самостійно – так у дитини складеться відчуття власного успіху. Лише таким чином – шукаючи і знаходячи шляхи адаптації – ви будете давати дитині можливість успішно освоювати кожну навичку. Функції, необхідні для виконання якоїсь конкретної навички активності в повсякденному житті, потрібно багато і довго тренувати до того, як дитина зможе самостійно і спонтанно використовувати цю навичку.

КІЛЬКА ПОРАД, ЯКІ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ

Як оптимізувати рухи?

По-перше, не варто використовувати положення, при яких у дитини з’являються небажані рухові реакції, наприклад, діють патологічні рефлекси, або яких дитина просто боїться. Тобто, починаючи тренувати будь-яку навичку, переконайтеся, що поза дитини не провокує тонічні рефлекси та інші небажані рухові реакції, а дитина почувається у цьому положенні комфортно.

Окрім цього, будьте впевнені, що дитина перебуває в правильному вихідному положенні для кожної специфічної дії! Якщо дитині важко утримувати рівновагу в положенні стоячи, не примушуйте її защібати ґудзики в цьому положенні – дайте їй стілець або дозвольте притулитися до стіни. Якщо дитина не може сидіти на звичайному стільці, то, перш ніж учити її самостійно їсти, потрібно підібрати їй стілець, що забезпечує необхідну підтримку.

Дитина з гіперкінетичною формою церебрального паралічу вчиться знімати футболку. Для цього її необхідно посадити у сталу позу, один дорослий додатково притримує таз дитини, щоб забезпечити стабільність пози. Другий дорослий допомагає, підтримує дитину і дає їй необхідні інструкції.

Якщо у дитини є проблеми з дрібною моторикою або проблеми з функціями руки і кисті, спробуйте адаптувати ту дію, якої ви хочете навчити дитину. Завжди намагайтеся придумати способи такої адаптації. Наприклад, пришийте «стрічку-реп’ях» замість ґудзиків, щоб дитина могла самостійно розстібати і застібати одяг. Використовуйте ложку і виделку із загнутою ручкою, щоб дитина могла самостійно їсти. Використовуйте тарілку з обмежувачем по краю або зі спеціальним утримувачем, щоб їжа не вивалювалася, коли дитина їсть.

Задійте свої творчі здібності і шукайте всі можливі шляхи для того, аби зменшити складність дії. Керуючись цим принципом, ви врешті досягнете більшої самостійності і незалежності дитини.

Як оптимізувати сенсорні функції?

Порушення сенсомоторних функцій значно впливає на те, як дитина виконує і використовує будь-які види діяльності. Сенсомоторна інтеграція – це зв’язок між сенсорними системами, обробкою сенсорних сигналів і рухами, тобто дією, яка є результатом активності рухової системи та її управління. Нервова система відповідає за взаємне підстроювання, водночас надходить і обробляється сенсорна інформація, і рухову відповідь, що виникає у відповідь на цю сенсорну інформацію.

Наприклад, якщо у людини є знижена тактильна чутливість, то в неї також спостерігатиметься зниження здатності спритно діяти пальцями, оскільки інформація, що повинна надходити в мозок від тактильних рецепторів руки, не буде правильною. Саме тому рухи, що виникають у відповідь на цю тактильну стимуляцію, не будуть адекватними – не відповідатимуть тому, що необхідно в цей момент.

Саме тому, займаючись із дитиною, ми повинні починати з нормалізації сенсорної системи.

Іноді зустрічаються діти, які дуже бояться всіх видів тактильних стимулів. Для такої дитини буде дуже неприємним натягувати на себе одяг. Вона завжди буде кричати, коли її одягають. Така поведінка дитини може бути симптомом гіперреакції на тактильні стимули. Що можна зробити у цій ситуації? Наприклад, можна потерти ніжки дитини негрубою щіткою до того, як ви почнете натягати їй штани. Це підготує шкіру до наступних дотиків і зробить тактильні стимули, пов’язані з натягуванням штанів, менш травматичними для дитини. Якщо вам все ж таки потрібно доторкнутися до дитини – робіть це повільно, але сильно, адже легкі дотики сприймаються такими дітьми гірше. Починайте вдягання з тих частин тіла, дотик до яких дитина сприймає найкраще, і поступово рухайтеся до найбільш «небезпечних» частин. Розмовляйте з дитиною, коли одягаєте її – так ви задіюєте слух, а активація слухового аналізатора може придушити роздратування, викликане рухом.

Інший приклад – дитина боїться переміщень, тобто зміни положення тіла. Це в основному пов’язано з порушеннями у вестибулярній системі. У цьому випадку ви повинні утримувати дитину дуже стабільно, і вона повинна завжди перебувати у безпечній позі. Якщо вам потрібно змінити положення тіла дитини в просторі – робіть це повільно і не допускайте несподіваних рухів. Завжди кажіть дитині про те, що зараз відбудеться, так дитина зможе передчувати рух. Виключайте непотрібні рухи і переміщення.

Як оптимізувати когнітивні функції?

Пояснюйте дитині, що саме ви будете робити. Можна говорити приблизно так: «Я зараз переверну тебе на животик через лівий бочок» або «Це твоя сорочка, зараз ми надягнемо її на праву ручку». Якщо дитина ще не може самостійно виконати всю дію, запитуйте в неї, що потрібно зробити далі, давайте їй можливість брати участь у виконанні частини якоїсь дії, наприклад, до кінця натягнути якийсь одяг, або нехай дитина порахує до трьох, перш ніж ви піднімете її або почнете робити щось ще. Займайтеся у тихому спокійному місці – там, де дитину нічого не буде відволікати. Використовуйте фотографії, картинки, піктограми або символи, щоб нагадувати дитині необхідні дії або їхню послідовність.

Як оптимізувати інтраперсональні функції?

Стимулюйте дитину саму вживати різні види активності або надавайте їй можливість брати активну участь хоча б у частині якоїсь дії. Підтримуйте її, говорячи, як добре вона усе зробила, і нехай вона тепер сама «відповідає» за цю частину дії. Спонукуйте дитину думати про те, як можна щось зробити, виконати якусь дію, дайте їй можливість відчути себе відповідальною за це.

Як оптимізувати інтерперсональні функції?

Будьте впевнені, що ви дали дитині досить часу на засвоєння навички. Пам’ятаєте, що дітям з порушеннями для цього необхідно більше часу, ніж звичайним дітям. Кожній дитині необхідно давати вказівки та інструкції в такий спосіб, який буде найкращим саме для цієї дитини. Завдання фахівця – знайти найкращий спосіб пояснення і заохочення для кожного!

Використовуйте принцип «зворотного ланцюжка», заохочуйте дитину, використовуйте позитивне підкріплення.

Ви повинні запитати себе, чи є який-небудь спосіб, який можна використати, аби дитина стала більш незалежною у повсякденному житті, або якість її навичок покращилася.

Розмірковуючи про те, як досягти більшої незалежності дитини, необхідно з’ясувати:

• Які порушення є у дитини, і чому в неї є ці порушення?
• Чи відповідає віку дитини освоєння якоїсь навички?
• Якщо дитина освоїть якусь навичку, чи не буде це небезпечним, тобто, чи не пов’язано виконання цієї навички з якимсь ризиком для дитини цього віку або для дитини з такими порушеннями?
• Як можна уникнути небезпечних ситуацій?
• Чи необхідна дитині якась допомога, підтримка або спеціальні приладдя?

Для досягнення кращої якості виконання дії проаналізуйте:

• Що саме дитині необхідно зробити?
• Що перешкоджає і що сприяє виконанню навички?
• Як можна адаптувати середовище, предмети або матеріали?

Джерело: http://www.osoboedetstvo.ru/normal/adl.htm

Публікується зі скороченнями