Що приходить в голову, коли думаєш про коня? Перегони, полювання, великосвітські прогулянки верхи, нарешті, селянин, який везе на возі хмиз із лісу. Навряд чи хтось подумає про те, що кінь – це ще й унікальний живий тренажер. Саме завдяки цій його здатності виник метод лікувальної верхової їзди, або іпотерапії, що став одним з ефективних способів реабілітації інвалідів. Про користь верхової їзди для відновлення хворих і поранених було відомо з Античних часів. Гіппократ стверджував, що поранені і хворі одужують швидше, якщо їздять верхи. Він же відзначав, що, окрім загальнозміцнювального ефекту, спостерігається і психологічний ефект занять верховою їздою. Він радив їздити верхи меланхолікам, оскільки це вивільняє людину від «темних думок» і викликає «думки веселі і ясні». При цьому давньогрецький учений надавав особливого значення «ритмічному і плавному рухові» коня. Французький філософ Дені Дідро, знайомлячись із досягненнями всіх сучасних йому наук, написав 1751 року трактат «Про верхову їзду та її значення для того, аби зберегти здоров’я і знову його знайти».

У Європі іпотерапія стала розвиватися інтенсивно в останні 30-40 років: спочатку в Скандинавії, потім у Німеччині, Франції, Голландії, Швейцарії, Грузії, Великобританії, Польщі. Даний метод лікування був визнаний Німецькою фізіотерапевтичною асоціацією (Deutsche Verband fur Physiotherapie – Zentriverband der Krankengymnasten). Науковим обґрунтуванням впливу іпотерапії на організм наприкінці XIX століття займався французький доктор Перон, який стверджував, що сприятливий вплив верхової їзди на організм полягає, зокрема, в активізації рухової та дихальної функцій, а також кровообігу. У Норвегії Елізабет Бодікер, яка застосовувала протягом 9 років іпотерапію в заняттях з колишньою спортсменкою Ліз Харел, не лише досягла майже повного лікування, а й уможливила її участь в Олімпійських іграх у Гельсінкі. Е. Бодікер стала в якості експерименту саджати на коня інших молодих інвалідів. Успішні результати спричинили в Норвегії сенсацію. Норвезька влада погодилися на відкриття 1953 року спеціального центра лікувальної верхової їзди (ЛВЇ) для дітей-інвалідів. Центри з іпотерапії стали відкриватися в багатьох країнах світу. У США сьогодні працює понад 1000, а у Великій Британії близько 700 груп, у яких оздоровлюються понад 26 тис. чоловік. У Франції займаються підготовкою фахівців з іпотерапії: відкритий факультет іпотерапії в Паризькому університеті спорту і здоров’я. У Тбілісі в Грузинській медичній академії відкрито кафедру ЛФК і райттерапії. Питанням іпотерапії було присвячено спеціальний конгрес у Гамбурзі 1982 року. У Росії використання іпотерапії почалося 1991 року.

Іпотерапія, як одна з технологій соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями, є комплексним багатофункціональним методом реабілітації. По суті, іпотерапія – це форма лікувальної фізкультури (ЛФК), де як інструмент реабілітації виступають кінь, процес верхової їзди і фізичні вправи, які людина виконує під час верхової їзди. У процесі верхової їзди в роботу включаються всі основні групи м’язів тіла. Це відбувається на рефлекторному рівні, оскільки сидячи на коні, рухаючись разом з ним, клієнт інстинктивно намагається зберегти рівновагу, аби не впасти з коня, і тим самим спонукає до активної роботи як здорові, так і уражені м’язи, не помічаючи цього. Механізм впливу іпотерапії на організм людини такий самий, як і у будь-якої іншої форми ЛФК. Під впливом фізичних вправ спостерігається посилення функції вегетативних систем.

Іпотерапія впливає на організм людини через два фактори: психогенний і біомеханічний. Співвідношення питомої ваги цих механізмів у кожному випадку залежить від захворювання і завдань, які потрібно вирішити за допомогою іпотерапії. Так, при лікуванні неврозів, дитячих церебральних паралічів, розумової відсталості, раннього дитячого аутизму основним фактором впливу є психогенний. При лікуванні ж постінфарктних хворих, хворих з порушеннями постави, сколіозами, остеохондрозами хребта провідним фактором впливу виявляється біомеханічний. Лікування з використанням коня як посередника полегшує особі, яка страждає на невроз, позбавитися загальмованості, зм’якшує тривожний стан і дає можливість робити правильні вчинки. При психозах у дорослих лікування з використанням коня як посередника полегшує хворим доступ до реальності, як у часі, так і в просторі. При аутизмі у дітей лікування здійснюється з використанням коня як посередника із застосуванням не словесного діалогу «мова жестів», з дотриманням тиші, дистанції.

Кінь вимагає до себе постійної уваги, і за рахунок цього зростають здібності людини адаптуватися до реальності. Для людини, яка страждає на психічні розлади, положення верхи на коні постає «виграшним» у порівнянні з положенням терапевтів: «Я нагорі, вони внизу». Верхова їзда вимагає від індивіда концентрації уваги, усвідомлюваних дій, уміння орієнтуватися в просторі. На заняттях з іпотерапії дотримуються основних принципів психотерапевтичного впливу: єдність місця і діючих осіб; єдність часу; єдність дії.

У психотерапевтичних взаєминах кінь є:

• справжнім посередником у взаєминах іпотерапевта і вершника,
• отримувачем інформації, (команди вершника, що подаються коню – стояти, рухатися, поворот тощо),
• підсилювачем послання (реакція коня на команду вершника),
• негайним передавачем відповіді (покора коня і виконання ним команд вершника).

Використання методу іпотерапії в реабілітації осіб, які страждають на різні види порушень розумового розвитку, дає позитивні результати:

1. Полегшує зняття загальмованості.
2. Зменшує почуття тривоги.
3. Організує адаптацію до реального простору й часу.
4. Сприяє досягненню самостійності.

Показано, що іпотерапія (райттерапія) впливає на дітей з діспластичним сколіозом, що обумовлено біомеханічними властивостями верхової їзди.

Під час руху коня тулуб вершника виконує ті самі рухи, що й при ходьбі. Функцію нижніх кінцівок виконують кінцівки коня, адже, сидячи верхи, вони виключені з антигравітаційної системи, і хребет перебуває в безпосередньому контакті зі спиною коня (через сідло), навантаження на м’язи тулуба акцентовані, ефект високий і загальна витрата енергії невелика. Досягнення синхронності руху дитини і коня, тобто створення єдиної біологічної системи і є основа самокорекції скривленого хребта. Основою позитивного впливу при діспластичному сколіозі є створення навколо хребта сильного м’язового корсета, внаслідок чого відбувається корекція скривлення вбік зменшення градусів скривлення.

Під час занять іпотерапією забезпечується одночасне включення в роботу всіх груп м’язів тіла вершника. Причому це відбувається на рефлекторному рівні, оскільки вершник інстинктивно намагається зберегти рівновагу, аби не впасти з коня, і тим самим спонукає до активної роботи всі основні м’язові групи. Крім того, жоден з видів реабілітації не викликає такої різноспрямованої мотивації до самостійної активності: дитина, зазнає величезне бажання сісти на коня, відчути себе вершником, перебороти страх, набутити впевненості у своїх силах. Така сильна мотивація сприяє максимальній мобілізації вольової діяльності, завдяки якій досягається не тільки придушення почуття страху, а й одночасне зменшення кількості та обсягу гіперкінезу «при дитячому церебральному паралічі», що дає можливість навчати клієнта правильній побудові основного поведінкового фона.

Можна назвати два основні фактори впливу іпотерапії: це емоційний зв’язок з твариною і досить жорсткі умови їзди на коні, які потребують активної мобілізації фізичних і психічних зусиль. Саме їхнє поєднання і створює унікальну терапевтичну ситуацію, властиву винятково цьому методу. До найважливіших терапевтичних факторів іпотерапії належать: комплексна активізація і мобілізація організму – фізична, психологічна мотивація. Характерною рисою даного методу реабілітації є те, що заняття іпотерапією, які проходять в емоційній насиченій атмосфері, супроводжуються, як правило, загальним підйомом активності вершників, підвищенням настрою, психічного статусу.

Іпотерапія сприяє активності пізнавальної сфери психіки.

Необхідність постійної концентрації уваги при верховій їзді, зосередженості, максимально можливій зібраності і самоорганізації, необхідність запам’ятовувати і планувати послідовність дій, як при їзді, так і при догляді за твариною активізує психічні процеси. Відбувається розвиток слухо-моторної та зорово-моторної координації. У поєднанні з сильною мотивацією наїзників у процесі навчання навичкам верхової їзди і процесу верхової їзди в цілому ситуація, що виникає при верховій їзді, свідчить про те, що іпотерапія може і повинна бути використана як метод психологічної реабілітації, як метод психотерапії й психокорекції.

Подібність іпотерапії до інших видів ЛФК полягає в тому, що іпотерапія – лікування рухом коня. Принциповою відмінністю іпотерапії від інших методів реабілітації є комплексність впливу іпотерапії на фізичну і психічну сферу. Під комплексністю впливу іпотерапії варто розуміти одночасний реабілітаційний вплив на фізичний і психічний стан здоров’я клієнтів. Принциповою відмінністю іпотерапії від інших технологій є те, що вона має у своєму розпорядженні фізіотерапевтичні можливості, адже температура коня на 1-1,5 градуси вище за тіло людини. Можна відзначити також одночасне надання тренувального і послаблюючого впливу на м’язи через тривимірні коливання спини коня. Коли людина приходить на заняття іпотерапією, вона бачить перед собою не людей у білих халатах, а манеж, коня та інструктора. Процес реабілітації сприймається вершником як процес навчання навичкам верхової їзди. Під час цього процесу вершники переборюють свої психічні і фізичні труднощі, завдяки великій мотивації, що формується при навчанні верховій їзді.

Відмінністю іпотерапії є суб’єктно-суб’єктний підхід у взаєминах між інструктором, клієнтом і конем. Іпотерапевт впливає на вершника, вершник впливає на коня, а кінь – на вершника та інструктора. Такий підхід дозволяє реалізувати активність клієнта в рішенні своїх проблем і перетворює його з об’єкта впливу на суб’єкт, який є важливим чинником для соціальної, психологічної ы фізичної реабілітації клієнта.

Критерії ефективності іпотерапії як інноваційної технології соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями можна умовно розділити на дві групи: медичні і соціальні.

До медичних критеріїв належать:

• відбувається зміцнення і тренування м’язів тіла пацієнта, причому особливістю впливу є те, що відбувається одночасно тренування слабких м’язів і розслаблення спастичних.
• відбувається зміцнення рівноваги. Цей ефект досягається через те, що під час лікувальної верхової їзди (ЛВЇ) наявна постійна необхідність у збереженні вершником рівноваги протягом усього заняття без перерв.
• поліпшується координація рухів і просторової орієнтації. Це відбувається, адже під час тренувань наявна постійна необхідність в орієнтуванні вершника на просторі маніжу.
• поліпшується психоемоційний стан, підвищується рівень самооцінки особистості. Цей результат досягається за рахунок того, що під час занять ЛВЇ людина починає відчувати себе не хворою і слабкою, яким вона почувається у звичайному житті, а вершником, який управляє великою сильною і граціозною твариною, яка слухається і виконує його команди.
• у процесі верхової їзди вони не використовують жодних пристосувань, що зв’язують їх з їхньою інвалідністю. Вони використовують те саме, що і звичайні вершники. Успіхи в освоєнні навичок верхової їзди і мистецтва керування конем підвищують, як ніщо інше, самооцінку особистості і додають хворим людям упевненості в своїх силах, віру в себе. Не можна не відзначити етичний аспект впливу іпотерапії як на інвалідів, так і на їхніх батьків. Батьки бачать свою покаліченого хворобою дитину по іншому – на гарній граціозній тварині, яка викликає у них асоціації прекрасних кентаврів. Вони із задоволенням фотографують і з гордістю показують фотографії своїх дітей. Також не можна не врахувати, що в наш час технічних, хімічних засобів існування інвалідів, з’являється можливість спілкування з природою, екологічно чистою твариною. Лікувальна їзда дає повноцінне відчуття руху тіла в просторі, дає можливість відчути роботу своїх м’язів.

Доведено, що кінь може виступати як посередник між хворим аутизмом і навколишньою дійсністю. Це відбувається за рахунок того, що взаємодія з конем відбувається на не вербальному рівні, що дозволяє хворому нібито залишатися всередині свого комфортного миру і водночас виходити зі стану ізоляції від навколишньої дійсності, адаптуватися в ній.

До соціальних критеріїв належать:

• Поліпшуються комунікативні функції. Цей результат досягається за рахунок того, що під час занять вершники спілкуються і діють разом з іпотерапевтами і коноводами та один з одним.
• Проведення змагань з кінного спорту серед осіб з особливостями розвитку сприяє підвищенню рівня самооцінки клієнтами самих себе, своїх можливостей і свого потенціалу. Проведення змагань так само сприяє зміні ставлення суспільства до людей з обмеженими можливостями. Бачачи вершника на коні, люди бачать у ньому саме вершника, а не людину з проблемами. Бачачи, що люди з обмеженими можливостями можуть займатися таким складним видом спорту, як кінний, нормальні люди починають розуміти, що інваліди – це такі ж люди, як вони, можуть те саме, що і всі, але навіть більше, адже не всяка здорова людина вміє їздити верхи.
• За допомогою поліпшення фізичного, психологічного та емоційного стану, іпотерапія сприяє поліпшенню ефективності та якості процесу соціалізації особистості.
• За рахунок спільної діяльності іпотерапія сприяє інтеграції інвалідів у суспільство, розширює горизонти їхніх можливостей, допомагаючи переборювати бар’єри інвалідності.
• Через заняття іпотерапією відбувається розвиток трудових навичок з догляду за тваринами. Для деяких людей з обмеженими можливостями, особливо з розумовою відсталістю це пов’язане з тим, що люди з розумовою відсталістю можуть під контролем успішно виконувати роботу конюха, і ця робота може стати для них професією, що стане для них опорою в майбутньому самостійному житті і послужать засобом їхньої інтеграції в життя суспільства, що є основним завданням реабілітації.

Від лікувальної фізкультури іпотерапія відрізняється тим, що вона здатна викликати сильну різноспрямовану мотивацію. З одного боку, дитина боїться великої перекірливої тварини, вона не впевнена в собі, а з іншого боку – зазнає бажання проїхати верхи, навчитися управляти конем. Це бажання допомагає їй перебороти страх і підвищити самооцінку. Тривалість сеансів варіюється залежно від хвороби, фізичної підготовки дитини. У проведенні уроків беруть участь коновод, інструктор і один-два чоловіки, що страхують, якщо важкість захворювання вимагає особливих запобіжних заходів. Все ж таки управляти твариною вершник повинен самостійно, аби йшов процес подолання власних комплексів і страхів. Інструктор задає різні вправи, у яких повинна застосовуватися фізична сила, кмітливість і фантазія. Навантаження дають цілеспрямовано, наприклад, підтягши або послабивши стремена.