Дитячий церебральний параліч (ДЦП) займає значне місце серед інвалідизуючих захворювань дітей та підлітків в усьому світі. Останнім часом у медичній літературі стали з’являтися повідомлення про новий високотехнологічні методи лікування цієї найтяжкої недуги.

У середині 90-х років з’явилися перші публікації про використання препарату Ботокс (Botox) з метою зниження тонусу м’язів, що беруть участь у будуванні патологічного рухового стереотипу у хворих зі спастичними формами ДЦП. Названий препарат створений у США на основі токсину ботулізму, який після спеціальної багатоступінчастої обробки у вигляді фармакологічного агента був вперше застосований в офтальмологічній практиці для лікування стробизму і блефароспазму. Поряд із цим, в Англії розробили аналогічний препарат, який отримав назву Діспорт (Disporth); при порівняльному аналізі було встановлено, що 1 одиниця Діспорту містить 3-4 одиниці Ботоксу.

Ін’єкція Ботоксу робиться однократно і вибірково у ті м’язи-агоністи, які є ключовими у формуванні патологічних м’язових синергій, що супроводжують спастичну диплегію або гіміпарез при ДЦП. Для максимально ефективного застосування Ботоксу оптимальним є вік хворих від 2 до 6 років. Ефект від введення препарату триває в середньому 3-4 місяці, після чого явища спастики рецидивують, і потрібне повторення ін’єкції.

У реабілітації хворих з різними формами ДЦП все більш міцні позиції займають методи так званої сенсорної корекції. Із впровадженням у реабілітологічну практику комплексу «сенсорна кімната», розробленого в Голландії на початку 80-х років, можливості комбінованого впливу на аферентні системи як на поліморфну мішень на фоні стимуляції такої важливої ланки емоційно-вольової сфери, як мотивація до дії, багаторазово зросли.

«Сенсорна кімната» – це своєрідний тренажерний зал, де корекція порушених рухових функцій ефективно потенціюється синхронною можливістю гасіння нескорочених примітивних тонічних рефлексів, корекцією процесів сприйняття, уваги тощо. «Сенсорна кімната» укомплектовується залежно від реабілітаційних цілей, але до складу її устаткування обов’язково повинні входити: «сухий» басейн, гідроматрац із підігрівом, стереоскопічне мобільне панно з різними картинками, що проеціюються на стіни кімнати, стенд для вироблення навичок маніпулятивної активності, тонкої моторики та стимуляції тактильної чутливості («русалочий хвіст»).

Описана обстановка «сенсорної кімнати», з одного боку, відволікає пацієнта від усвідомлення того, що він лікується, пробуджуючи позитивний мотиваційний настрій на активне виконання того чи іншого реабілітаційного завдання, а з іншого боку, вона створює адекватні умови для руйнування існуючих порочних функціональних систем і формування нових, більш фізіологічних. Не можна не відзначити, що позитивна динаміка, що характеризується змінами нейромоторного, мовного і психологічного статусу хворих, є статистично достовірною, корелює з результатами додаткових методів дослідження: ЕЕГ, РЕГ, ЕМГ і комп’ютерної біомеханографії.

До методів сенсорної корекції належить і так званий звуковий промінь (від англійського sound beem) – особливого роду тренажер, що впливає на пацієнта за принципом зворотного зв’язку. Він складається з генератора звукових коливань і сенсора, що направляє ці коливання у вигляді «звукового променя» або конуса на хворого. 128 видів звуків, вироблених генератором, підрозділяються на музичну і шумову шкалу. Тут можна почути гру різних музичних інструментів і цілих оркестрів, спів птахів, шум дощу, постріли з автомата й багато іншого. Дитина сама вибирає найцікавіший для себе звуковий ряд, після чого починається процес власне тренування. Поріг чутливості сенсора настільки низький, що будь-який рух пацієнта, який перебуває в зоні звукового конуса, викликає зміни звучання: за силою, тембром, висотою, чіткістю тощо. Правильно виконане рухове завдання «витягує» звук із сенсора, неправильне його виконання обумовлює повне «мовчання» останнього.

Створюється ігрова ситуація, де дитина не тільки «видобувач» того чи іншого звучання, але ще й «аранжувальник» і «звукорежисер». Вона переключає домінанту свідомості з нудних і часом нелегких рухових вправ на активний інтерес до забавного атракціону і вже самостійно контролює правильність своїх дій за допомогою слухового аналізатора на основі зворотного зв’язку.

Використання «звукового променя» доцільно проводити за принципом «від простого до складного». Дитина з перших занять повинна домагатися успіху як результату власної активності, що в плані стимуляції мотиваційних процесів важко переоцінити.

Поряд із консервативними засобами відновного лікування, а також у випадках, коли їхній потенціал очевидно недостатній або вичерпаний, застосовуються методи оперативної корекції рухових порушень, обумовлених ДЦП. Необхідно відзначити, що, поряд з використанням традиційних нейроортопедичних підходів, останнім часом все ширше застосовуються методи функціональної нейрохірургії. Серед них найпоширенішою є селективна дорзальна ризотомія. Ця операція застосовується при спастичності м’язів гомілки і стопи, що супроводжує спастичну діплегію і геміпарез.

Перспективним методом є хронічна епідуральна електростимуляція на рівні поперекового стовщення спинного мозку. Метод заснований на уявленні про те, що у згаданій зоні розташовуються так звані «спинальні генератори локомоції», що забезпечують координовану м’язову активність при ходьбі. Даний метод полягає у введенні електродів спеціального електростимулятора в епідуральний простір між хребцями Th9-Th11. Маніпуляція проводиться під контролем електронно-оптичного перетворювача. Потім електроди фіксуються у заданому положенні до апоневрозу і з’єднуються з приймачем, який поміщають під шкіру передньої черевної стінки. До зони проекції приймача прикладається антена, що підключається до генератора для вироблення електростимуляції. Параметри і кратність щоденних сеансів електростимуляції підбираються індивідуально.

Заслуговує на увагу й метод хронічного інтратекального введення препарату Баклофен (Baklofen). Баклофен уводиться в підоболонковий простір спинного мозку за допомогою інфузійної системи Medtronic SynchroMed, що включає помпу, яка імплантується у підшкірну клітковину передньої черевної стінки, і катетер, проведений через підшкірний тунель поперекової області в підоболонковий простір нижче конуса спинного мозку. Помпа запрограмована на безперервну інфузію певної дози препарату до спинномозкової рідини. З метою зміни дози вливань, якщо буде потреба, зовнішній програмуючий пристрій підтримує зв’язок з помпою за допомогою радіотелеметричного приладу. Резервуар помпи поповнюється кожні 3 місяці. Дана методика забезпечує цілий ряд переваг для хворого: Баклофен надходить безпосередньо на місце дії через спинномозкову рідину, крім того, підтримується стійка концентрація препарату в спинномозковій рідині порівняно з коливним рівнем при його оральному прийомі.

На закінчення необхідно зазначити, що серед розмаїття сучасних засобів відновного лікування і реабілітації хворих з ДЦП усе більш стійкі позиції займають високотехнологічні методи, основані на вивченні патогенезу цього захворювання і на синхронному колекційному впливі на численні його ланки. Є всі підстави сподіватися на подальший їх розвиток і широке впровадження в практику.

Є.Т. Лільїн, О.В. Степанченко, А.Г. Бріль

Джерело: http://www.cerebral-palsy.tu1.ru/article_3.php

Публікується зі скороченнями