Кожен батько, який стикається з важкою хворобою своєї дитини, прагне отримати максимум інформації, що має хоч якесь відношення до проблеми. Знання допомагають родині реально поглянути на хворобу і способи її лікування, дають необхідні сили для боротьби з недугою, дозволяють стежити за останніми тенденціями в галузі медицини. Але часом у погоні за анотаціями до ліків нового покоління і пошуком чергового фахівця, ми випускаємо з поля зору особистість самої дитини. Але ж спроба поглянути на хворобу «зсередини» – очами хворої дитини – і є найкращий спосіб її зрозуміти.

ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Особливості формування особистості та емоційно-вольової сфери у дітей з діагнозом ДЦП можуть бути обумовлені двома факторами:

• біологічними особливостями, пов’язаними з характером захворювання; 
• соціальними умовами – впливом на дитину родини і педагогів.

Інакше кажучи, на розвиток і формування особистості дитини, з одного боку, істотно впливає його надзвичайний стан, пов’язаний з обмеженнями рухів і мови; з іншого боку – відношення родини до хвороби атмосфера, дитини, що оточує її. Тому завжди потрібно пам’ятати про те, що особистісні особливості дітей, які страждають на ДЦП, – результат тісної взаємодії цих двох факторів. Варто відзначити, що батьки, при бажанні, можуть пом’якшити фактор соціального впливу.

Особливості особистості дитини з аномаліями розвитку, у тому числі ДЦП, пов’язана, у першу чергу, з умовами її формування, які значно відрізняються від умов розвитку нормальної дитини.

Для більшості дітей із ДЦП характерна затримка психічного розвитку по типу так називаного психічного інфантилізму. Під психічним інфантилізмом розуміємо незрілість емоційно-вольової сфери особистості дитини. Це пояснюється уповільненим формуванням вищих структур мозку (лобові відділи головного мозку), пов’язаних з вольовою діяльністю. Інтелект дитини може відповідати віковим нормам, при цьому емоційна сфера залишається несформованою.

При психічному інфантилізмі відзначаються такі особливості поведінки: у своїх діях діти керуються в першу чергу емоцією задоволення, вони егоцентричні, не здатні продуктивно працювати в колективі, співвідносити свої бажання з інтересами навколишніх, у всій їхній поведінці присутній елемент «дитячості». Ознаки незрілості емоційно-вольової сфери можуть зберігатися і в старшому шкільному віці. Вони будуть проявлятися в підвищеному інтересі до ігрової діяльності, високій сугестивності, нездатності до вольового зусилля над собою. Така поведінка часто супроводжується емоційною нестабільністю, руховим розгальмуванням, швидкою стомлюваністю.

Незважаючи на перераховані особливості поведінки, емоційно-вольові порушення можуть проявляти себе по-різному.

В одному випадку це буде підвищена збудженість. Діти цього типу неспокійні, метушливі, дратівливі, схильні до прояву невмотивованої агресії. Для них характерні різкі перепади настрою: вони то надмірно веселі, то раптом починають вередувати, здаються втомленими і дратівливими.

Іншу категорію, навпаки, вирізняє пасивність, безініціативність, зайва сором’язливість. Будь-яка ситуація вибору ставить їх у тупик. Їхнім діям властива млявість, повільність. Такі діти дуже важко адаптуються до нових умов, важко йдуть на контакт із незнайомими людьми. Їм властиві різного роду страхи (висоти, темряви тощо). Ці особливості особистості та поведінки набагато частіше зустрічаються у дітей, хворих на ДЦП.

Але є низка якостей, характерних для обох типів розвитку. Зокрема, у дітей, які страждають на порушення опорно-рухового апарата, часто можна спостерігати розлади сну. Їх мучать нічні кошмари, вони тривожно сплять, важко засинають.

Багато дітей відрізняються підвищеною вразливістю. Почасти це можна пояснити ефектом компенсації: рухова активність дитини обмежена, і на тлі цього органи почуттів, навпроти, отримують високий розвиток. Завдяки цьому вони чуйно ставляться до поведінки навколишніх і здатні вловити навіть незначні зміни в їхньому настрої. Однак ця вразливість найчастіше носить хворобливий характер; цілком нейтральні ситуації, невинні висловлення здатні викликати в них негативну реакцію.

Підвищена стомлюваність – ще одна відмінна риса, характерна практично для всіх дітей із ДЦП. У процесі колекційної та навчальної роботи, навіть за умови високого інтересу до завдання, дитина швидко втомлюється, стає плаксивою, дратівливою, відмовляється від роботи. Деякі діти в результаті стомлення стають неспокійними: темп мовлення прискорюється, при цьому вона стає менш розбірливою; спостерігається посилення гіперкінезів; проявляється агресивна поведінка – дитина може розкидати предмети, що знаходяться поблизу, іграшки.

Ще одна область, у якій батьки можуть зіткнутися із серйозними проблемами, – це вольова активність дитини. Будь-яка діяльність, що вимагає зібраності, організованості та цілеспрямованості, викликає в неї труднощі. Як ми вже відзначали раніше, психічний інфантилізм, властивий більшості дітей із ДЦП, накладає істотний відбиток на поведінку дитини. Наприклад, якщо запропоноване завдання втратило для неї свою привабливість, їй дуже складно зробити над собою зусилля і закінчити розпочату роботу.

ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ВОЛЮ ДИТИНИ

Фактори, які впливають на волю дитини, можна розділити на:

1. зовнішні, до яких належать умови і характер захворювання, відношення навколишніх до хворої дитини; 
2. і внутрішні, такі, як відношення дитини до самої себе та до власної хвороби.

Слабість волі у більшості дітей, які страждають на ДЦП, прямо пов’язана з особливостями виховання. Дуже часто у родині з хворою дитиною можна спостерігати таку картину: увага близьких зосереджена винятково на її хворобі, батьки проявляють занепокоєння з кожного приводу, обмежують самостійність дитини, побоюючись, що вона може поранитися або впасти, бути неспритною. У такій ситуації сама дитина неминуче буде надмірно неспокійною та тривожною. Навіть немовлята тонко відчувають настрій близьких та атмосферу оточуючого її простору, які повною мірою передаються ім. Ця аксіома є вірною для всіх дітей – і хворих, і здорових. Що ж говорити про дітей, які страждають на порушення опорно-рухового апарата, яких відзначає підвищена вразливість і гострота почуттів?

Або ще одна картина: нещасна мати, яка, піклуючись про дитину, забуває про своє власне життя і стає заручницею хвороби. Вона виглядає втомленою і нещасною. Але будь-якій дитині потрібна щаслива мати, здатна віддавати любов і тепло, а не своє здоров’я і нерви. У хворої дитини така потреба у тисячу разів вища.

Все це призводить до того, що дитина росте безініціативною, невпевненою у своїх силах і можливостях, боязкою. Вона упокорюється своїй хворобі і не прагне самостійності. Вона заздалегідь розраховує на те, що навколишні все зроблять за нього. Згодом дитина звикає до такого стану речей, знаходить його зручним. А звідси з’являється виражений егоцентризм, прагнення маніпулювати людьми.

Важливість виховної позиції батьків стосовно дітей із ДЦП підтверджує й той факт, що діти з високим рівнем вольового розвитку є вихідцями із благополучних у розумінні психологічного клімату родин. У таких родинах батьки не зациклені на хворобі дитини. Вони стимулюють і заохочують її самостійність у межах допустимого. Вони намагаються сформувати у дитини адекватну самооцінку. Їх відношення можна виразити формулою: «Якщо ти не схожий на інших, це не означає, що ти гірший».

Не можна залишати поза увагою і ставлення до хвороби самої дитини. Очевидно, що і на неї істотно впливає обстановка в родині. Дослідження показали, що усвідомлення дефекту у дітей із ДЦП проявляється до 7-8 років і пов’язано з їхніми переживаннями з приводу недоброзичливого ставлення до них з боку навколишніх і недостачею спілкування. На сформовану ситуацію діти можуть реагувати по-різному:

• дитина замикається в собі, стає надмірно боязкою, ранимою, прагне до самоти;
• дитина стає агресивною, легко йде на конфлікт.

Нелегке завдання формування у дитини ставлення до власного фізичного дефекту знову ж таки лягають на плечі батьків. Очевидно, що цей непростий період розвитку вимагає від них особливого терпіння і розуміння. Не можна зневажати і допомогою фахівців. Приміром, переживання дитини з приводу своєї зовнішності цілком реально перебороти завдяки добре поставленій психологічній роботі з нею.

Таким чином, особливості розвитку особистості та емоційно-вольової сфери дитини з ДЦП багато в чому залежать не тільки від специфіки захворювання, але у першу чергу від ставлення до дитини батьків і близьких. А тому не варто вважати, що причиною всіх невдач і складнощів виховання є недуга дитини. Повірте, у ваших руках достатньо можливостей для того, аби зробити зі свого малюка повноцінну особистість і просто щасливу людину.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Якщо у вашої дитини спостерігаються порушення сну, постарайтеся підкоригувати її режим дня. Необхідно створити для неї спокійну обстановку, відмовитися від надмірно активних, шумних ігор перед сном. У міру можливостей, скоротіть дію зовнішніх подразників на її органи почуттів. Відмовтеся від прослуховування музики, або нехай це будуть м’які ненів’язливі інструментальні композиції. (Пісні з текстами на знайомій дитині мові будуть додатковим навантаженням для сприйняття, а, отже, ще одним подразником, що заважає дитині розслабитися і поринути в сон.) Обмежте перегляд телевізора.

Щоб у дитини сформувалася адекватна оцінка до себе і до світу, батькам і близьким, необхідно відмовитися від зайвої опіки щодо неї. Від того, як сприймає дитину родина – як інваліда, нездатного домогтися в житті успіху, або як людину, яка нехай у чомусь не схожа на навколишніх, але займає активну життєву позицію, – і буде залежати сила вольових якостей дитини.

Якщо в процесі занять з дитиною ви помітили, що вона стомлена – стала дратівливою, агресивною, або, навпаки, надмірно замкнутою, – не варто намагатися продовжувати роботу. Для того, аби робота з дитиною виявилася плідною, вона сама у першу чергу має бути зацікавленою в ній. Краще зробіть перерву, запропонуйте їй у щось пограти, або ж просто залишіть її одну ненадовго. Цілком імовірно, що через якийсь час дитина відновить енергію, і ви зможете продовжити заняття з новими силами.

Ганна Шишковська, психолог

Джерело: http://www.7ya.ru/pub/article.aspx?id=5464